Практикум адвокатам відомо з яким ентузіазмом були сприйняті юридичною громадськістю зміни в Кримінально-процесуальному кодексі України, які вносили ясність у порядок оскарження постанов про порушення кримінальної справи. Йдеться про Закон України «Про внесення змін до КПК України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи» (№462-V від 14.12.2006 року), який набрав чинності 18.01.2007 року. Безсумнівно, найбільш прогресивними вважалися норми, що передбачають обов’язок слідчого (органу дізнання) вручити постанову про порушення кримінальної справи особі, щодо якої кримінальну справу порушено, а також встановлення граничних термінів виконання зазначеного обов’язку. З ще більшою радістю сприймалися норми, що надають право суду на час розгляду скарги припиняти слідчі дії, а також по суті виносити постанову про відмову в порушенні кримінальної у справи у разі задоволення скарги заявника по суті. Найбільш, мабуть, гучної новацією в кримінальному процесі, стало надання суду права розглядати скарги за відсутності не з’явився в суд за викликом представника прокуратури, а також права задоволення скарги заявника, у разі ненадання суду матеріалів, що послужили приводами і підставами до порушення кримінальної справи.
Практикуючим адвокатам відомо з яким ентузіазмом були сприйняті юридичною громадськістю зміни в Кримінально-процесуальному кодексі України, які вносили ясність у порядок оскарження постанов про порушення кримінальної справи. Йдеться про Закон України «Про внесення змін до КПК України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи» (№462-V від 14.12.2006 року), який набрав чинності 18.01.2007 року. Безсумнівно, найбільш прогресивними вважалися норми, що передбачають обов’язок слідчого (органу дізнання) вручити постанову про порушення кримінальної справи особі, щодо якої кримінальну справу порушено, а також встановлення граничних термінів виконання зазначеного обов’язку. З ще більшою радістю сприймалися норми, що надають право суду на час розгляду скарги припиняти слідчі дії, а також по суті виносити постанову про відмову в порушенні кримінальної у справи у разі задоволення скарги заявника по суті. Найбільш, мабуть, гучної новацією в кримінальному процесі, стало надання суду права розглядати скарги за відсутності не з’явився в суд за викликом представника прокуратури, а також права задоволення скарги заявника, у разі ненадання суду матеріалів, що послужили приводами і підставами до порушення кримінальної справи.
Виявилося, що до таких кардинальних змін не готові судді Верховного суду, які звернулися до Конституційного суду з поданням про відповідність Конституції окремих норм статті 236-8 КПК. Як не дивно, але думка суддів Верховного суду було близько до серця сприйнято здебільшого спискового складу суду конституційної юрисдикції. І в результаті, незважаючи на правову позицію доповідача — судді Стрижака А. А., котрий розповів особливу думку про конституційність норм статті 236-6 КПК, Рішенням Конституційного суду від 30.06.2009 № 16-рп / 2009 всі зацікавлені особи були повернуті в початкове і зовсім незавидне становище.
Як відомо, скарга на постанову про порушення кримінальної справи може бути подано зацікавленою особою і розглянута компетентним судом до моменту закінчення досудового слідства. Наявність в статті 236-8 КПК норми, що надає суду право на задоволення скарги у разі необгрунтованої відмови органу, що здійснює досудове слідство у кримінальній справі надати документи, що обгрунтовують порушення справи, ставило боку в мало-мальськи рівні умови. Інакше кажучи, відсутність в суді до моменту розгляду доказів законності порушення кримінальної справи трактувалося на користь заявника скарги. Здавалося-б, що тут неконституційного, адже змагальність основний принцип і кримінального процесу теж !?
Логічним наслідком визнання неконституційної норми про наслідки ненадання суду доказів законності порушення справи, стала ситуація, безпосереднім учасником якої стала я, як захисник у кримінальній справі.
24.06.2010 року постановою слідчого прокуратури області порушується кримінальна справа відносно посадової особи прикордонної служби України за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 статті 201 КК України. 01.07.2010 року захисником, до того часу вже обвинуваченого у кримінальній справі, в районний суд подається скарга на постанову про порушення кримінальної справи. Скаргу не розглянута судом до теперішнього часу. Причина банальна: слідчий під усякими приводами примудрився протягом більш ніж 2-х місяців не надавати матеріали про порушення кримінальної справи до суду, після чого розгляд кримінальної справи, розпочате по суті, виключило можливість розгляду скарги захисника на постанову про порушення кримінальної справи. Інакше кажучи, при наявності у слідчого «поважних причин», а знайти ці причини слідчому простіше простого, зацікавлена сторона може бути позбавлена можливості захистити в суді своє право на захист від кримінального переслідування.
На сьогоднішній день кримінально-процесуальне законодавство не дозволяє особі захистити себе від кримінального переслідування належним чином
Такий дисбаланс інтересів, по-перше, відображає низьку цінність людського життя на шкалі цінностей у нашої держави. А по-друге, ставить можливість судового захисту від незаконного кримінального переслідування в залежність від сумлінності слідчого. По-третє, визнаючи неконституційною норму КПК, суд Конституційної юрисдикції не уточнив, а яким же чином суд може забезпечити реалізацію покладеної на нього Конституцією функції захисту прав громадян, якщо механізми, надані йому законом, примусити прокурора явиться, а слідчого надати справи — неконституційні?
У червні місяці 2010 року Пленум Верховного суду України в черговий раз узагальнив практику розгляду судами скарг на постанови про порушення кримінальної справи (постанова №6 від 04.06.2010 р). Але практикуючим юристам житті це не полегшило. Так, Верховний суд рекомендував судам при розгляді скарг на постанови про порушення кримінальної справи звертати уваги на такі деталі:
— Чи достатньо даних, що вказують на наявність ознак злочину в діях особи?
— Законність отримання цих даних;
— Компетенцію особи, яка винесла постанову про порушення справи;
— Дотримання порядку порушення кримінальної справи;
— Наявність обставин, що перешкоджають порушенню кримінальної справи.
Очевидно, що дослідження питань, пов’язаних з наявністю перешкод для порушення кримінальної справи на стадії перевірки законності таких процесуальних рішень, вже велике досягнення. Оскільки наявність постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за тими ж фактами і з тих самих підстав, для судді вже точно буде очевидним підставою для скасування незаконної постанови про порушення кримінальної справи.
Найбільші проблеми, з точки зору оцінки, викликають питання законності отримання даних про наявність ознак злочину в діях особи, а також достатності цих даних. Наведу приклад, що характеризує ситуацію досить наочно. Припустимо, приводом до порушення кримінальної справи було безпосереднє виявлення злочину органами по боротьбі з організованою злочинністю, які в рамках ОРД проводили секретну операцію по зняттю інформації з каналів зв’язку, по супроводженню контрольованої поставки товарів, з використанням записуючих пристроїв, встановлених в кабінеті посадовця. Нюанси наступні: порядок проведення цих секретних операцій регламентується секретними ж інструкціями, доступ до яких є не у всіх суддів у судах загальної юрисдикції. Результати цих секретних операцій складають оперативну таємницю, доступ до якої мають тільки оперативні працівники. Санкцію на зняття інформації з каналів зв’язку, а також на використання спеціальних засобів, надає голова (заступник голови) апеляційного суду. Матеріали, обгрунтовують санкцію, є секретними. Отже, за відсутності у судді доступу до такої секретної інформації шанс перевірити законність установки спеціального обладнання для зчитування інформації в кабінеті посадовця, а також перевірити, що інформація була здобута саме санкціонованим способом в межах строків, встановлених санкцією — не представляється можливим! Скажу більше, неможливість перевірити цю інформацію зберігається і при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки доступу до матеріалів оперативно-розшукової справи немає ні в кого. Це таємниця за 7-ю печатками. Розкриваються тільки результати, і ті вибірково! Цілком очевидно, що особа, що потрапило в розробку з використанням технічних засобів, залишається заручником порядності тих людей, які ці технічні засоби використовують, а довести в суді порушення процесу при використанні таких технічних засобів на практиці не представляється можливим ні на стадії порушення кримінальної справи, ні при розгляді кримінальної справи по суті.
Особа, що потрапило в розробку з використанням технічних засобів, залишається заручником порядності тих людей, які ці технічні засоби використовують
Про те, що при подачі скарги на постанову про порушення кримінальної справи слід концентруватися на наявність приводів і підстав для порушення кримінальної справи, всім і так відомо. Але якщо з приводами для порушення кримінальної справи органи, збуджуючі кримінальні справи, ще хоч якось розібралися (хоча і не завжди вказують у постанові про порушення кримінальної справи ці дані), то з підставами для порушення кримінальної справи — біда. Як відомо, згідно статті 94 КПК підставами для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на ознаки злочину. Інакше кажучи, постанова про порушення кримінальної справи повинно містити опис дій (бездіяльності) особи, яка є суб’єктом злочину, які за своїм змістом збігаються з описом злочину в диспозиції відповідної статті Кримінального кодексу. Але практика показує, і це дуже часто стосується злочинів у сфері господарювання або службових злочинів, що особи органів досудового слідства та дізнання вперто продовжують ігнорувати цю вимогу КПК, а суди продовжують підтримувати їх у цьому завзятості. Характерний приклад подібного відношення до закону слідчими обласної прокуратури: 01.03.2010 року А. перевіз через державний кордон, минаючи митний контроль та без сплати митних зборів і платежів, 52000 пачок чаю загальною вартістю 480000 гривень. При цьому А. в цей же день передав Б. 300 доларів за безперешкодний перетин державного кордону з контрабандним товаром, 100 доларів з міткою «ХАБАР», які пізніше були знайдені при обшуку в квартирі у В. Тому в діях В. вбачаються ознаки злочину, передбаченого статтями 201 і 368 КК України.
Або ще один із прикладів, правда, що виходить від слідчих прокуратури міста: «підприємство А уклало з підприємством Б договір на організацію перевезень вантажів підприємства А залізничним транспортом. За послуги, надані підприємством Б, підприємство А заплатило 15000000,00 гривень. Послуги, надані підприємством Б підприємству А за завищеними цінами, більш ніж в 5 разів перевищують ціни, вказані у збірнику Тарифів на перевезення вантажів залізницями України. Таким чином, в діях директора підприємства А вбачаються ознаки злочину, передбаченого статтею 367 КК України, так як діями директора заподіяно шкоду інтересам підприємства А ». Про те, чому приватні підприємства А і Б повинні керуватися збірником Тарифів, що регламентує вартість послуг природного монополіста «Укрзалізниці», а також у порівнянні з чим вартість послуг завищена у 5 разів і як це було встановлено, текст постанови замовчує, так само як і матеріали, подані до суду для обгрунтування порушення кримінальної справи. При цьому, як тільки у скарзі на постанові про порушення кримінальної справи захисник вказує на відсутність ознак злочину в діях особи (вірніше їх опису в постанові про порушення кримінальної справи), суд, як правило, подібні доводи відмітає, вказуючи на те, що в такому випадку мова йде про оцінку доказів і фактів, які повинні досліджуватися судом при розгляді кримінальної справи по суті.
Дуже жорстку позицію в цьому питанні зайняв Верховний суд України, який скасовує наліво і направо рішення судів нижчих інстанцій за скаргами на постанови на тій підставі що, міркування про наявність підстав для порушення кримінальної справи знаходяться за межами компетенції судів на стадії оцінки законності порушення кримінальної справи. На думку Верховного суду, йдеться про оцінку доказів навіть тоді, коли суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність у діях особи ознак злочинного діяння (т. Е. Дослідивши наявність підстав для порушення кримінальної справи), скасував незаконну постанову слідчого.
Постанова про порушення кримінальної справи повинно містити опис дій (бездіяльності) особи, яка є суб’єктом злочину, які за своїм змістом повинні в обов’язковому порядку збігатися з описом злочину в диспозиції відповідної статті Кримінального кодексу
Не менш одіозною є ситуація, при якій апеляційні суди, скасувавши незаконну постанову суду першої інстанції за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи, повертають матеріали справи до суду першої інстанції для повторного розгляду по суті, не беручи самостійного рішення. Така позиція сприяє тому, що місцеві суди, іноді перебуваючи під тиском місцевої ж прокуратури, ігноруючи вказівки суду апеляційної інстанції, одну і ту ж скаргу розглядають більш ніж півроку з однаковим (негативним для заявника) результатом. Наочним прикладом такого кулуарного («картельної») змовою служить ситуація, пов’язана з оскарженням постанови про порушення кримінальної справи відносно директора та головного бухгалтера вугільного підприємства за результатами перевірки КРУ. Останні, виявили придбання товару за бюджетні кошти за завищеною ціною. Прокуратура порушила кримінальну справу. Висновки місцевого КРУ були оскаржені підприємством, та обласним КРУ в цій частині скасовані, так як місцеве КРУ виробляло порівняння неоднакових товарів. Прокурор же наполягав у своєму бажанні покарати винного, і кримінальне переслідування не припиняв, незважаючи на те, що висновки КРУ були також перевірені судом, з аналогічними результатами. Скарга на постанову про порушення кримінальної справи була розглянута в місцевому суді блискавично з негативним для заявника результатом. Після скасування даної постанови місцевого суду в апеляційному суді із зазначенням на рішення обласного КРУ і судові рішення, суд першої інстанції вирішив свою думку не міняти і в новому складі підтримав прокурора. Апеляційний суд і цього разу скасував постанову суду першої інстанції з аналогічними мотивами. На даний момент скарга знаходиться в суді першої інстанції, а кримінальну справу у виробництві. Імовірність обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою для директора і бухгалтера вугільного підприємства вкрай велика. А віз і нині там!
Замість висновку, хотілося б звернути увагу, що, в першу чергу, завдяки рішенням, прийнятим Конституційним судом, а в другу чергу, завдяки позиції Верховного суду інститут оскарження постанов про порушення кримінальної справи все ще не став дієвим інструментом захисту прав і законних інтересів зацікавлених осіб . Фрагментарність і непослідовність правового регулювання та негативна правозастосовна практика позбавляють громадянина шансу захистити свої порушені права до моменту, коли маховик державної кримінальної машини не розкрутитися до такого стану, що зупинити його буде вже не можливо. Всі ми знаємо, який низький відсоток виправдувальних вироків в українських судах, і причина тому — не високе якість роботи слідчих, а гнила, каральна система кримінальної юстиції, якій не місце в демократичній державі.
Оскарження постанови про порушення кримінальної справи: